День філолога

День філолога

 

Філолог – це не просто людина, яка вміло оперує словами, знає їх будову та може напам’ять процитувати усі граматичні правила. Філолог – це митець слова, який щодня удосконалює свою техніку; це невтомний борець із мовною недбалістю, який кожної хвилини нагадує про вагу та значення його величності Слова.

І саме до Дня філолога, яке в Україні відзначають 25 травня, та з метою виявлення творчих здібностей і талантів студентів 14 травня 2014 р. в аудиторії №226 (корпус по вул. Софії Ковалевської, 29) доцентом кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Н. В. Шкляєвою та студентами груп ФК-21, ТТП-21, ЕП-21 було організовано творчий захід.

Урочистість розпочалася із вступного слова Н. В. Шкляєвої, яка повідомила, що День філолога відзначають в багатьох країнах світу. І символічно, що його святкують на наступний день після Дня слов’янської писемності і культури. Батьківщиною науки філології вважається Греція, оскільки перші коментарі до текстів з’явилися саме в цій країні у ІІІ ст. до н.е. Проте філологія як наука (у перекладі означає «любов до слова») почала формуватися лише у VІІ ст. у Європі. День філолога – це свято не лише для тих, для кого ця наука є покликанням, родом занять, професією (вчених, які вивчають мову і літературу; викладачів, студентів, випускників філологічних факультетів; учителів мови і літератури; перекладачів; редакторів; бібліотечних працівників; співробітників видавництв тощо), а й для тих, хто любить читати, шанує літературу тощо.

Попередньо викладач запропонувала студентам спробувати себе у ролі філологів: кожен отримав можливість проявити себе у спробі написання та декламування власних поезій, творів, оповідань, перекладу творів художньої літератури, цитування уривків із поезії класиків. Так, на творчому заході свої власні вірші, переклади, твори-роздуми, твори-описи, оповідання, етюди, розповіді представили:

- Марина Парфенюк (ст. гр. ТТП-21) та Світлана Радчук (ст. гр. ФК-21), які переклали з російської мови та продекламували вірші В. Грофа «Мости» та Ю. Гончаренка «Чуєш, ти чекай мене»;

- Юрій Клепарський, Олена Федорук, Лідія Хвас, Ігор Ярощук, Вікторія Пус, (студенти гр. ФК-21), які прочитали власні вірші «Скільки років», «Дуже сильно», «У кого віриш ти», «Життя», Просто вірш», «Мій Устилуг» та оповідання «Про долю»;

- Микола Юхимук (ст. гр. ФК-21) і Тетяна Грищук (ст. гр. ЕП-21) представили слухачам твори-роздуми на теми «У чому сутність поглядів Г. Сковороди», «Бліда душа», «Якщо горіть не буду я, якщо горіть не будеш ти, якщо горіть не будем ми, то хто ж тоді освітить шлях?»;

- Іванна Марчук, Марія Мохнар (студенти гр. ЕП-21) та Ольга Типець (ст. гр. ФК-21) продекламували вірші «Кульбабка», «Осінь похмура» та «Моя мама»;

- Вікторія Прокоп (ст. гр. ФК-21) процитувала напам’ять вірш Т. Г. Шевченка «Чи то недоля та неволя»).

Проведений захід дозволив студентам проявити себе у ролі філологів,  розкрити їх творчі можливості на повну силу.

 

Першокурсники заявили про себе - сміливо вийшли на сцену і показали “ клас “! Цей захід

Наводимо уривки із творів, віршів, оповідань, етюдів, представлених студентами:

Юхимук Микола, твір-роздум «Бліда душа»:

Висока ка’мяна вежа. Мабуть, ніякий злочинець не насмілиться перелізти через неї. А якщо й перелізе, то натикнеться на кущі колючих троянд. Але вже сталеві ворота точно нікому не здолати. За цими брилами видніється будинок. Чи це замок, чи це музей? Справжній парк на території. Можна прогулюватись, доки не відчуєш втому. Різні квіти, дерева. Гойдалка. Кущі незвичних форм.

Проникаємо усередину. Ось і кульмінація цієї екскурсії. По довжелезних закручених сходах хтось спускається. Чути тихенькі, поважні кроки. На позолочене перило лягає рука у тонкій білій рукавичці. По сходах просовується пишна біла сукня. Це душа дівчини. Душа хотіла спілкуватися з людьми, але простір її особистості був схований за високою огорожею і колючими трояндами. Поки для неї існувало лише власне «я». Тому душа могла спілкуватися лише з високими статуетками гномів, русалок. Вона бачила інших людей тільки з найвищої башти її домівки. Освіченість дозволяла душі читати англійською, французькою, німецькою мовами. Вона багато читала. Ось так щоденно проходили муки душі у пошуках Бога, друзів, спокою…

 

Пус Вікторія, власний вірш «Мій Устилуг»:

Обійшла я тисячі країв,

Бачила міста усякі й села,

Чула пісню й шепіт солов’їв,

Та чомусь була я невесела.

Та одного дня я стріла землю,

Що світилася добром та миром,

Там співало свою пісню небо,

Стало так прекрасно та щасливо.

Та земля свої могутні крила

Простягла назустріч моїй долі,

Бо вона, як матінка, – єдина,

Нам усім свята й близька до болю.

Ця земля, що Лузі дарить силу

І гордиться своїм бистрим Бугом,

Випромінює добро із щастям й миром,

А зоветься ніжно – Устилугом.

Радосте моя, моя стежино,

Рідна устилузькая земля,

Де ж таку знайти іще перлину?

Ти – єдиний скарб мого життя.

Я добра тобі бажаю щиро,

Будь велична, як твої роки.

Ніжності тобі, краси та миру,

Квітни на століття, на віки!

 

 

Парфенюк Марина, переклад з російської мови вірша В. Грофа «Мости»:

Будую подумки мости.

Їх означення прості.

Я будую їх із темряви,

Щоб іти туди, де зараз ти.

Мостами землю огорнув,

Я так тебе і не знайшов,

Відкрив я очі і зітхнув.

Мій шлях скінчився, я прийшов.

 

Ярощук Ігор, вірш «Просто вірш»:

Насправді все в житті непросто,

Птахи від вітру не летять,

В житті ти перше слово мовив

Не просто так, що лиш бажав.

Не марне все у цьому світі,

Ні я, ні ти, ні крапля ранньої роси.

Усі постанем перед Богом,

Бо рівні перед ним усі.

Роби ж помилки, але кайся,

Умій радіти й сумнівайся.

Не всім дано вірші писать,

Та нам усім дано чекати,

У світі марнім цім блукати.

 

Юрій Клепарський, власний вірш «Скільки років»

Скільки років жили ми в неволі,

Ми так любили гучно говорити

Про рідну неньку нашу Україну,

А в серці починало ледве тліти,

Ось ця любов до мами, Батьківщини.

Але настане той великий час

Прийде ця мить благословенна,

Коли мільйон сердець світитиме для нас,

А віра буде жити для натхнення.

Гуртуймось ж, браття, діти козаків,

Готуймося, пронести крізь роки це слово, «Батьківщина»,

І в просторі майбутніх світлих див

Нащадки крикнуть: «Слава Україні!»

 

Грищук Тетяна, твір-роздум «Якщо горіть не буду я, якщо горіть не будеш ти, якщо горіть не будем ми, то хто ж тоді освітить шлях?» (Назим Хікмет)

 Основою нашого буття є тяжіння до світлого, нового, чистого. Якщо ми не будемо прагнути знань, життя пройде безглуздо, із відчуттям повного мороку у душі. Лише одиниці із нас у теперішній час усерйоз захоплюються наукою, творчістю. Але найбільше лякає те, що існує певний відсоток населення, який вважає навчання та пізнання нового непотрібним заняттям. Я хочу пригадати улюблений вислів моєї вчительки з історії: «Без знання минулого немає майбутнього». І я її повністю підтримую, адже без знань наше життя неможливе узагалі. Бо якщо «горіть не будем ми», то хто ж тоді, насправді, освітить шлях майбутнім поколінням?

 

Типець Ольга, вірш «Моя мама»

Моя мама – сувора і добра.

То як кремінь, то ніжна й сумна.

Попроси мені долі у Бога.

Моя мамо, хороша моя.

Ти мінлива – то сонце, то сніг.

Ти давно мені коси не мила.

Змий з них, мамо, непроханий сніг.

Ти казала: «Життя – ковзаниця,

не спіши, помаленьку пройди.

бо упасти на ковзанці, доню, дрібниця,

ти дивися, в житті не впади!»

 

Підготували: доц. кафедри інженерної педагогіки, психології та українознавства Шкляєва Н. В. та заст. декана факультету обліку та фінансів з виховної роботи та зв’язків з громадкістю Корецька Н. І.