Луцьк будується силами наших випускників, - декан ФБД Олександр Бондарський

Луцьк будується силами наших випускників, - декан ФБД Олександр Бондарський

Лікарі, педагоги, будівельники – це саме ті професії, які ніколи не увійдуть до розряду не потрібних, не престижних чи не акутальних. Фаховість саме цих людей потрібна нам завжди і цінується вона із покон віків. Не завжди держава може належним чином поцінувати професіоналізм та віддачу майстрів своєї справи, бо знаємо, що недостатність фінансування цих галузей призводить до відтоку вправних спеціалістів за кордон. Особливо гостро ця проблема стоїть в Україні впродовж останніх років і найбільше зачепає спеціалістів у галузі будівництва, механіки, інженерії… Втім є люди, котрі до останнього готові передавати свої знання і талант, вкладати душу у молоде покоління, навчаючи усім тонкощам справи та сприяючи їхній реалізації тут, на Батьківщині. Сьогодні говоритимемо про становлення будівельників, архітекторів, інженерів, дизайнерів на Волині й у Луцьку. А головним героєм нашої бесіди є саме той чоловік, без якого розвиток будівельної справи на теренах нашої області не відбувся б у такому вигляді як він є зараз, адже будь-яка справа починається з навчання, із якісної освіти та хорошого педагога, який дає впевнений старт у життя. Отож, про свій шлях у науковій царині, про сучасного студента та його можливості на ринку праці, про відомі об’єкти у Луцьку, виконані руками його вихованців поділився декан факультету будівництва і дизайну Луцького національного технічного університету, кандидат технічних наук, доцент кафедри технічної механіки Олександр Георгійович Бондарський.

- Олександре Георгійовичу, Ви народилися у Ковелі, освіту здобували в Луцьку. Розкажіть про те, де навчалися, як формувався ваш шлях?

- В Ковелі я прожив не довго, мені був тільки рік, коли батьки переїхали до Луцька. Тому фактично все життя я прожив тут. Закінчив ЗОШ №15, а паралельно відвідував гурток стрільби із пістолета (маю II розряд) та 4 роки займався легкою атлетикою у дитячій юнацькій спортивній школі, де здобув I розряд. Втім це почало заважати навчанню і у 9-10 класах я почав додатково займатися математикою, фізикою та успішно здав вступні іспити до луцького філіалу Львівського політехнічного інституту. Мені пощастило, бо це був перший набір у 1976 році на денну форму і єдина спеціальність «Будівництво», хоча батьки мені радили вступати до Рівненського «водного» інституту.

Тоді ж був проведений експеримент: якщо у тебе середній бал атестату 4-5, а вступні іспити із математики та твору ти здав на такі ж оцінки, то на навчання приймали без фізики. Мені саме таким чином вдалося пройти. Крім того, багатьом своїм колегам я підказував вирішення завдань із математики і дехто вступив саме завдяки цьому.

- Тож, можна сказати, що Ви були відмінником?

- Можна сказати. Настільки серйозно мене підготували ті викладачі, з якими я займався у позаурочний час. До того ж, навчання в інституті було дуже цікавим. На будівництво зі мною поступило 125 чоловік, нас було 5 груп. Для цієї спеціальності потрібно чимало обладнання, лабораторій, викладачів і це було доволі непросто організувати. Так, до нас приїздили викладачі з усієї України: Харкова, Києва, Львова Були викладачі дуже досвідчені, наприклад зі Львова відомий архітектор доцент Олександр Бедило. Йому було за 60 і захист наших дипломних проектів відбувався під його керівництвом. Та й інші викладачі: доцент Морозов, Орєховський, Самольянов (він був довгий час деканом будівельного факультету). Навчання в інституті було дуже цікавим і насиченим, бо заняття вели справжні фахівці, а це і будівельна механіка, і опір матеріалів, архітектура – дисципліни дуже цікаві.

- Які можете пригадати цікаві історії зі студентських часів?

- Це наприклад поїздки в колгоспи, де ми збирали картоплю, цукрові буряки. Нас тоді поселяли в селах у будиночках, привозили харчі, в сусідньому селі ми організовували танці. В мене тоді був потужний великий магнітофон із колонками і коли вмикали музику, збиралася вся округа. Так відбувалися перші дискотеки, бо раніше в селі такого не було, це глибинка. Було весело. Поруч був завод «Павлівка», де виробляли пиво, ми й туди ходили, але разом з тим, виконували план по збору буряка. А інші цікаві події, це звичайно і спорт, в нас була футбольна команда.

Разом з тим, в нас усі вчилися на бюджеті, адже платної форми тоді не було, конкурс був дійсно високий, тому поступив лише кожен п’ятий з тих, хто подавали документи. Відтак, відібрали дуже сильних студентів і в нас була конкуренція за те, щоби бути серед кращих у групі, тому навчання відбувалося у вигляді змагань. Це приводило до того, що ми краще готувалися до занять, краще робили курсові проекти, організовували конкурси пісні, тоді ще політичної, конкурси політичного плакату. До них готувалися усі групи. Згадую, що одногрупники мене обрали комсоргом, і ми сперечалися із тією групою, де був комсоргом Сергій Пустюльга (колишній декан машинобудівного факультету Луцького НТУ, - ред.). В нього була потужна група, він і сам хороший організатор і от ми постійно воювали за перше місце.

 

Дискотеки організовували систематично. Вони тривали до 22:00 – 22:30 вечора. Маршруток ще тоді не було, а тролейбуси курсували десь до 21:30, тому ми збиралися компанією і йшли пішки з вулиці Львівської у центр Луцька, де знаходився гуртожиток педучилища. Раз в місяць ми однозначно таке влаштовували, бо нам було цікаво разом, у хорошому настрої пройти 5 кілометрів, вночі після дискотеки. Це було класно.

- Як пролягала Ваша професійна дорога, чому вирішили все-таки залишитися у науці?

- По науковій роботі я працював з деканом Ігорем Самольяновим, він займався гіперболічними параболоїдами і йому потрібні були помічники – студенти, які могли б допомогти. Він мені дав декілька завдань, над якими я працював, а далі він очевидно вирішив, що мене можна залишити в інституті. Саме тоді з’явилася рознарядка Міністерства освіти СРСР про те, куди кожен випускник повинен поїхати і відпрацювати 3 роки. В нас були цікаві місця: Камчатка, Сибір, Байкал, Красноярський край, Київ, були місця на Волині, але розподіл відбувався за рейтингом успішності. Я був другий у рейтингу, планував йти будівельним майстром в Ковелі, але саме Самольянов запропонував залишитися в інституті на посаді стажиста-викладача. Тож, я рік працював на цій посаді, а потім вступив в аспірантуру. Тоді це було надзвичайно складно, але за допомогою Ігоря Самольянова і Віктора Божидарніка мені вдалося пройти у Київський автодорожний інститут, бо в Луцьку аспірантури не було. Тема дисертації – гіперболічні параболоїди, їх робота під динамічними навантаженнями, а основний акцент був на розв’язку задач за допомогою комп’ютерної техніки. Тож, працював я з електронно-обчислювальною технікою, в якій одна машина на той час займала приміщення розміром у спортивний зал. Сучасний комп’ютер в десятки чи навіть сотні разів потужніший, аніж була та одна велика машина. Але тоді це була фантастика.

Та настав час, коли мені прийшла повістка з військкомату. Саме тоді був рік із дефіцитом військовослужбовців і в СРСР було видано наказ щодо призиву в армію студентів і аспірантів денної форми навчання. Я півтора року прослужив в армії, був у військовій частині в Полтаві, потім перевели ще на рік служби у Львівську область на Яворівський полігон. А от коли повернувся в аспірантуру, виявилося, що робота, якою я займався, вже не актуальна. Тож, все те, що я робив раніше, відійшло, а я був змушений почати іншу роботу з нуля.

Довелося обрати зовсім нову тему – «Багатошарові оболонки під дією температурних навантажень». Я сів за літературу, приблизно пів року вивчав цю тематику, але в мене були потужні керівники і консультанти, які дуже допомагали. За два роки я написав дисертацію і захистив у Київському інженерно-будівельному інституті та отримав диплом кандидата наук. Приїхав до Луцька, звернувся до Віктора Божидарніка з приводу працевлаштування на кафедру механіки, проте там місця не виявилося і мене фактично змусили зайняти вакансію на кафедрі сільгоспмашинобудування. Крім того, при кафедрі саме відкривалася секція економіки, де я повинен був вести економічні науки. Хоч я з цим не погодився, втім категоричність тодішнього ректора взяла гору і я був змушений знову сісти за навчання. Разом з теперішнім проректором Луцького НТУ Валентином Талахом, колишнім деканом факультету обліку і фінансів Аллою Московчук, нинішньою очільницею факультету економіки та управління СНУ ім.. Лесі Українки Любов’ю Ліпич ми викладали курси з економіки, автомобільного транспорту, організації перевезень, управління підприємством. Потім я вів економічний блок до дипломних проектів з сільгоспмашинобудування, паралельно заняття з матеріалознавства, охорони праці, написав низку методичок і поставив лабораторні роботи, тобто зібрав обладнання. Так я вивчив суміжні дисципліни. Через 4 роки збільшилася кількість ставок на механіці і я вже нарешті перейшов на мою рідну кафедру теоретичної механіки. Згодом мене «закинули» у приймальну комісію, де я став заступником відповідального секретаря. За рік мене ректор призначив відповідальним секретарем приймальної комісії, а ще за рік, у 1999, мене обрали на посаду декана будівельного факультету.

- Ви розповідаєте, що мали досвід викладання курсів з економіки та управління підприємством, матеріалознавства, охорони праці… Як між собою пов’язані ці спеціальності?

- Можна провести паралелі, бо ці галузі знань не розрізнені, вони між собою переплітаються і читаючи теоретичну механіку, я наприклад можу використовувати певні елементи з управління, адже це ціла наука, аксіоми, які повинні використовуватися. Елементи управління чи організація підприємства теж дуже пов’язані із будівництвом. Дуже важливе матеріалознавство, бо ж ми проводили досліди на твердомірах, дивилися який метал, як визначити сталь, діаграма «залізо-вуглець» дуже корисна річ. Це речі, які корисні будь-якій людині, а викладачу тим паче.

- 5 років Ви обіймали посаду проректора з науково-педагогічної роботи Луцького НТУ. Чого вдалося досягти за цей час, які ініціативи впровадити?

- Виховна робота полягала в організації заходів, залучення студентів до участі в житті університету, зайнятість в позаурочний час. Їх треба було чимось займати, зацікавлювати. Тоді був потужний центр культури і мистецтв, працювало 8 гуртків, серед яких і хореографічний і театральний. Нам вдалося залучити спонсорів і закупити деталі, яких не вистачало для музичних інструментів і ми відновили духовий оркестр. Цим я пишаюся, бо це дійсно було класно. Нам допомагав керівник оркестру прикордонників і це було цікаво.

Існувала тісна співпраця з організацією Червоного Хреста, систематично ми відвідували театр, проводили спортивні змагання. Важливою складовою було започаткування роботи по програмі подвійного диплому з Люблінською політехнікою. Вдалося підготувати базу для поїздок наших студентів і на семестрове навчання і по програмі подвійного диплому. Вважаю, що в певній мірі я був дуже дотичний до таких позитивних результатів. Втім посада проректора важка і невдячна, бо має непередбачуваний об’єм робіт, немає певної системи. Цю роботу не можна розписати наперед згідно календарного плану. В деканаті по-іншому, ти знаєш, що робити через тиждень, місяць, рік і всі завдання розписані.

- Двічі Вас обирали деканом будівельного факультету, нині він зветься факультетом будівництва та дизайну і уже майже 15 років Ви є його очільником. Що за цей час змінювалося в освітньому процесі і що ще варто впроваджувати?

- Я справді тривалий час працюю в освіті і можу сказати про освітню і наукову складову. Що стосується роботи у цьому напрямку держави, то суттєвих змін немає. Навчальний процес, який був років 15 тому по суті кардинально не змінився. Була введена модульно-кредитна система, але я би не сказав, що вона суттєво відрізняється від того як було. Контингент студентів нині інший і мотивація інша.

Щодо науки, рівень захистів кандидатських і докторських дисертацій суттєво нижчий, аніж ті, що захищалися раніше. Навіть поляки зараз не беруть до уваги докторську дисертацію, захищену після 2012 року. Це говорить про те, що в нас йде деградація науки. Це й зрозуміло, адже як в нас може розвиватися наука, якщо держава у неї не вкладає коштів. Для того, щоб займатися наукою треба мати обладнання, на якому робити експерименти, треба щоб були капіталовкладення, можливо ґранти. Як би там не було, на фоні того, що ми бачили хоча би у Польщі… Які там лабораторії, обладнання, в нас такого і близько немає, адже скажімо одна установка може сягати мільйона євро. Студент має можливість працювати на цьому обладнанні і провівши один експеримент, в нього уже є частина наукової роботи, нові знання, нове відкриття. А в нас на чому робити ці відкриття?

Я не критикую, але констатую факт: щоб ми були багатшими, мали науку і освіту, нам треба змінити державу. Змінити державу – це побороти корупцію, зробимо це – буде все супер. Якщо ж ні, так і будемо бовтатися у багнюці. Крім того, треба змінити судову систему, бо вона підтримує злочинні діяння і не дає результату. Добре те, що ми дружимо з ЄС, адже ми маємо можливість туди поїхати подивитися, як вони організовують навчальний процес, як навчаються студенти, на якому обладнанні, які навчальні програми є.

- До слова, про час. За 15 років Ви мали можливість «вивчити» студентство. Як на Ваш погляд за цей час змінилася молодь, її ставлення до навчання, розвитку, кар’єри тощо?

- Раніше не було платного навчання, конкурс на одне державне місце був серйозний і поступали сильні студенти. Серед студентства був потенціал, який давав можливість отримати серйозну інженерну підготовку. Крім того, на роботу кожен приходив за розподілом і знав, що закінчивши інститут, треба буде працювати. Не було такого, щоб після університету, ти не знав, куди тобі подітися. Я знав, що йдучи на роботу, маю володіти певними навиками і не міг ними не володіти, бо як би я тоді працював і заробляв кошти?! Зараз немає стимулу для великої частини студентів отримувати знання. Згідно з минулорічним опитуванням стало відомо, що старші курси студентів вже не зацікавлені в отриманні знань, а прагнуть лише отримати диплом. Не відчувається в них великої зацікавленості у знаннях. Хоча є студенти унікальні, втім їхній відсоток не переважає.

- Розкажіть детальніше про факультет будівництва і дизайну. Які спеціальності ви пропонуєте студентам і чи є вони актуальними на ринку праці?

- Спеціальності в нас унікальні. Будівництво – це перша спеціальність, яка була відкрита на денній формі і до сьогоднішнього дня вона користується великим попитом. Будівельники за будь-якої ситуації потрібні. Хтось хоче квартиру, хтось прагне щось відремонтувати, а хтось побудувати будинок чи дорогу, хтось спланувати ландшафтний дизайн… це постійний рух, а тому потрібні фахівці, які вміють це зробити. Це розуміють переважна більшість абітурієнтів, але не всі можуть освоїти будівельний фах, бо все-таки освіта складна. Включаючи велику кількість інженерних дисциплін, ти одночасно маєш бути організатором, в певній мірі бізнесменом, повинен володіти можливостями, щоб бути успішним будівельником, тому не всі абітурієнти сюди йдуть, бо знають, що це непросто. Разом з тим, спеціальність така, що дасть можливість працювати. Зараз великий попит на будівельників, до мене щодня телефонують керівники підприємств, які потребують фахівців, експертів, але людей ці вакансії немає, тому що чимало фахівців їдуть за кордон. Попитти успішним будівельником.  Попит на будівельників постійно зростає і хто хоче поступити на будівництво, в подальшому однозначно матимуть роботу і заробітну плату.

Водночас там, де будівництво, там і дизайн, адже потрібно облаштувати квартиру, екстер’єр, провести дизайн території, створити вивіску. Дизайнери теж завжди мають роботу після закінчення навчання. Архітектори в нас тільки 2 курс, але уже на розхват. Архітектори – це супер спеціальність, унікальна і однозначно, вони дуже потрібні, адже в районних архітектурах немає спеціалістів, працюють будівельники, які не мають відповідної освіти. Тож, на архітекторів величезний попит і не тільки на Волині.

Прикладна математика – це спеціальність, яка наближена до тих комп’ютерних наук, які в нас є в університеті, але вона більш спеціалізована, бо це комп’ютерні програми, їх вивчення, написання і прив’язка до механіки. Тому випускники мають можливість працювати у будь-якій комп’ютерній фірмі. Спеціальності цікаві і попит є.

- Як встигаєте в ногу із часом, адже це ті спеціальності, які потребують постійного вдосконалення і відповідності вимогам сучасності?

- Частина наших викладачів мають свій бізнес, займаються реальним проектуванням і дизайном. Тож вони, реалізовуючи свої певні замовлення, передають практичний досвід студентам. Крім того, ми постійно беремо участь у виставках, наприклад художніх робіт. Викладачі, виставляючи свої роботи, дізнаються про сучасні тренди і нові віяння. Що стосується дизайну одягу, в нас працює провідний дизайнер Волині і України – Анна Дідух. Вона має свій величезний талант і вкладає душу у своїх студентів. Двоє студенток, якими вона опікувалася, отримали стипендію Президента та Верховної Ради України. Студенти-дизайнери інтер’єру та екстер’єру демонструють дуже сучасні проекти. Викладачі дають студентам свої знання, а молодь теж не дрімає, бо вони цікавляться новинками, копаються у нових віяннях дизайнування і спілкуючись із викладачами знаходять найцікавіші моменти.  

- Відомо, що чимало ваших нинішніх студентів уже працевлаштовані. Керівництво факультету сприяє їхній зайнятості, чи фактично вони самі пропонують свій талант працедавцям?

- Для нас це проблема, бо працевлаштований студент не відвідує заняття, відповідно не вивчає ті дисципліни, які потрібні йому для того, щоб отримати повноцінний диплом. Ми не перешкоджаємо їм працювати, але намагаємося контролювати цей процес, аби не вийшло так, що всі працюють, а в групі немає студентів. Є певний відсоток кращих студентів, які мають можливість працювати і паралельно вивчати дисципліни, вони мають вищий бал середньої успішності. Якщо ти триїчник-двієчник, ми не даємо дозвіл на вільне відвідування. Разом з тим, коли ми знаємо, що студент працює за спеціальністю – це дуже важливо, бо він набуває фах і це допомагає йому у майбутньому. Але якщо він працює не за спеціальністю, втрачає час перебування в університеті, бо за цей період він здобув би фах і вподальшому заробляв би значно більше. Це та проблема, яка є постійно, але ми намагаємося її регулювати.

- Якими відомими випускниками пишається факультет?

- Серед випускників-будівельників в нас є справді відомі імена. Наприклад, той самий Сергій Пустюльга (колишній декан машинобудівного факультету Луцького НТУ); Ігор Малиха, який зараз керує фірмою, що займається проектуванням доріг Волинський ВКП «Укріпродор»; Іван Корчук – довгий час був заступником міністра ЖКГ, потім працював заступником мера Луцька, очолює КП «Луцькводоканал»; Костянтин Портян – дизайнер, який проектував ряд обєктів, наприклад ГРК «Zagorod»; Ігор Войтюк – директор однієї зі структур «Луцьксантехмонтаж», це наш випускник, уявіть скільки будинків вони будують. Олександр Клачкевич - директор ТзОВ «Луцькспецбуд», вони теж будують величезну кількість різних об’єктів, зокрема займалися будівництвом митних переходів у Ягодині; Іванишин Леонтій - голова правління ВАТ «Завод будівельних конструкцій». У Руслана Ваймана, гендиректора ПРАТ «Луцький домобудівельний комбінат», теж наші випускники працюють.

Про будівельників можна говорити так, що величезна кількість тих об’єктів, які є в Луцьку – це продукт наших випускників. А щодо дизайнерів, у будь-якій дизайнерській фірмі, яка є зараз в Луцьку, працюють наші випускники. Це і вивіски більшості магазинів, реклама на вулицях, оформлення сайтів, приміщень, зокрема в тих будинках, які будують наші випускники-будівельники. Якщо подивитися точково, то Луцьк будується силами наших випускників.

- Окрім теоретичного навчання, студенти можуть втілювати у життя власні проекти, до прикладу, встановлювати певну архітектуру на вулицях Луцька, облаштовувати місто якимось дизайнерськими об’єктами тощо?

- Так, такі об’єкти є. Наприклад, Луцька міська рада замовила у нас макет Театрального майдану. Ця територія має бути реконструйована і щоб її правильно провести, треба мати макет існуючої частини, щоб можна було в певному масштабі поставити ті об’єкти, які мають добудовуватися, щоб зрозуміти чи вони дійсно вписуються, чи виглядають органічно в поєднанні з іншими. Ми цей макет виконали силами студентів і зараз він стоїть в ЦНАПі. Волинська ОДА замовила в нас макет Ковельського технопарку. Він втричі має бути більшим, там величезна кількість об’єктів і ми над ним працюємо. Обладміністрація також замовила проект зупинок на трасі від Дерно до Олики, де буде прокладена абсолютно нова дорога, туди вкладають сотні мільйонів і на цій дорозі мають бути розміщені автобусні зупинки креативного вигляду. Наші студенти над цим працюють, а це і будівельники, архітектори і дизайнери. Університет замовив макет нашої території і ми теж це робимо. Попит на наші роботи від будівельної лабораторії дуже великий. Ми за два роки заробили близько 800 тисяч гривень за договорами з підприємствами. Виконуємо роботи на замовлення будівельних підприємств Волині, Тернопільщини, Київщини, Житомирщини… Є довіра до наших працівників, тим паче, в нас розцінки мінімальні в порівнянні з іншими і робимо дуже якісно.

- Ви згадували про співпрацю Луцького НТУ та Волинської ОДА… між структурами був підписаний меморандум щодо спільної реалізації проектів у галузі будівництва та дизайну. Розкажіть про цю співпрацю і що вона дає власне студентам?

- Ми давно дружимо з директором управління містобудування і архітектури Волинської ОДА Миколою Томчуком, він свого часу працював у нас на кафедрі міського будівництва. У нього ж Валерій Криворог (голова патронажної служби при голові ОДА) поцікавився, хто міг би бути залучений до проектування низки обєктів, бо ідей, які дають проектні фірми не вистачає. Томчук порадив залучити Луцький НТУ і тут же ми отримали від них дзвінок. Крім того, наші студенти були волонтерами на інвестиційному бізнес-форумі «Волинь-інвест 2018». Тож співпраця переросла в реальну роботу, Волинська ОДА залучає наших архітекторів до багатьох своїх проектів. Нас зі студентами возили в Олику на нараду щодо відновлення історичної пам’ятки і молодь вже проектує зупинки на трасі до Олики, площу Ринок, будуть проектувати в’їзну вежу, територію памятки, на роботи у Колодяжному їх залучають, знову ж таки проектування Ковельського технопарку.

- Серед проектів на факультеті будівництва та дизайну є унікальні авторські роботи… Розкажіть про них детальніше, у чому полягає їхня цінність та актуальність?

- Серед дизайнерів є дійсно цікаві роботи, які можуть претендувати на винахід або авторське свідоцтво. Це унікальна робота, ніхто до того її не робив і за допомогою викладачів кафедри, студенти подають заявки на свідоцтво. Серед будівельників також є такі роботи, є заявки на винахід, викладачі разом з студентами готують цікаві розробки. Викладач кафедри прикладної математики Олексій Приходько створив гелікоптер і зі своїм винаходом їздив у Київ. Тоді Міноборони оголосило конкурс на кращу розробку гелікоптера, і йому навіть присвоїли диплом, бо це дійсно унікальна розробка і справді високе досягнення. Немає повтору, немає плагіату, кожна робота і дипломна і курсова – це унікальна робота. Прикладна математика в нас дуже потужна, маємо 3 професорів. Ярослав Пастернак взагалі унікальний чоловік. Він захистив кандидатську дисертацію у дуже молодому віці і тут же написав докторську, хоча йому ще два роки потрібно було чекати згідно вимог. Тож він з готовою дисертацією просто чекав її захисту. Я вважаю, що Ярослав Пастернак в нас в університеті – це самородок, зірка в науці, надзвичайно талановитий.

- Чи відбувається на факультеті міжнародна діяльність, співпраця з іноземними ЗВО, є можливість навчання чи стажування за кордоном?

- Останні роки суттєво активізувалася в нас робота у цьому напрямку. Троє студентів будівельників нині навчаються за програмою подвійного диплому в Люблінській політехніці. Я вважаю, що це успіх, тому що студенти наважуються на такий крок, знаючи про те, що є певні небезпеки, адже якщо виконуєш дипломний проект у Польщі, то він повинен бути на такому рівні як і польські, а вимоги там дуже високі. Крім того, має бути знання польської та англійської мов. Те, що вони троє пішли туди на навчання, я вважаю – це успіх факультету, викладачів і студентів. Двоє студенток навчалися у минулому семестрі за програмою семестрового навчання у Люблінській політехніці. Таке навчання дає можливість вивчити мови, адаптуватися у новому місті та країні, а потім їм не так страшно їхати на більш тривалий термін навчання. Я побачив, що це дуже корисні програми. Крім того, ми підтримуємо зв’язок із Луісом Рібейро (професор португальського Політехнічного Інституту Браганси, - ред..), погодили навчальні плани з програми подвійного диплому з будівництва, плануємо розробити і з дизайну. Так, двоє наших студентів виявили бажання поїхати у Португалію. Викладачі і студенти систематично беруть участь у стажуваннях, тож міжнародні контакти у нас є. Ми їздимо з ознайомчою метою, були в Кракові, там унікальне обладнання, начальні корпуси, було дуже цікаво. Плануємо ще й у Варшаву поїхати.

- Творчі люди часто представляють свої сили на конкурсах. Ваші студенти не є винятком, де їм вдавалося здобути першість, де вони гідно представляли і себе і університет?

- Студенти факультету приймають активну участь у І та ІІ турах Всеукраїнської студентської олімпіади, конкурсах студентських наукових робіт, конкурсах дипломних проектів, конференціях, семінарах, круглих столах, виставках. На усіх кафедрах факультету працюють студентські наукові гуртки. Часто в межах університету ми проводимо тематичні виставки творчих робіт студентів різних курсів. Тож, досягнення є, студенти талановиті, активні й систематично привозять відзнаки та призові місця.

- Кажуть, у творчих людей є періоди «вигорання», коли їм не вистачає натхнення, емоцій, ідей у  Вас або у ваших колег чи вихованців таке буває і як з цим боротися?

- Ритм життя не дає цьому відбутися, бо життя настільки швидке і динамічне, навіть якщо в тебе є якась психологічна пауза для відпочинку, все одно не виходить. Тому що тебе підштовхує ректор, штурхають студенти, активна студрада, ти мусиш рухатися із ними. Поряд з тобою завжди студентський запал, молоді викладачі… рух постійний. Не було в мене таких моментів, щоби я відчував застій, втрату натхнення. Можливо це є у викладачів творчих професій, як наші художники чи дизайнери. Можливо за свого характеру чи енергетики я цього не відчуваю.

- У Вашому кабінеті розміщено чимало картин та дизайнерських робіт. Хто їхні творці, можливо студенти?

- Тут є роботи і викладачів, і студентів. Ось, до прикладу, картина художника Дворського. Її мені подарувала його сестра. Ми з нею багато спілкувалися і вирішили, що розмістити його картину на факультеті будівництва та дизайну буде цікаво. Поруч розташовані дипломи наших студентів-переможців, серед них і подяка мені від міської ради (посміхається, - ред.). Інші картини, що ви можете бачити, це роботи наших студентів – Луцький замок тощо. Є у мене ще подарунок до дня народження від художниці Світлани Костукевич: картина на шовку, метелики і квіти, це її улюблена тематика.

- Ви пригадували, що свого часу здобули I-й розряд з легкої атлетики. Чи досі займаєтеся спортом?

- Так, ходжу плавати у басейн, як тільки є можливість. Добре, що нам директор спорткомплексу Луцького НТУ подарував перепустки і можна ходити коли завгодно. У мене в кабінеті є сумка із костюмом і як тільки є вільна хвилина я йду у басейн. А так, фізичний рух повинен бути обов’язково.

- Якось Ви навіть брали участь у флешмобі «Ice Bucket Challenge», в якому обливалися крижаною водою. Вас можна назвати людиною, котра дотримується здорового способу життя чи Ви більше екстремал? Які неординарні вчинки Вам ще доводилося робити?

- Таке часом буває, хочеться, щоби у житті був драйв. Без цього також не цікаво. А до участі у флеш-мобі мене запросив мій товариш проректор Тернопільського національного університету Степан Дячук, а я подумав чому б і ні. Бувало, що й купалися у крижаній воді на Світязі. Життя, очевидно, повинне складатися із систематичності, але водночас має бути щось драйвове.

- Що для Вас є джерелом натхнення, сили та наснаги? Поділіться секретами успіху та гарного настрою.

- Мені здається, що це залежить від людини, бо ми всі різні, народжуємося з різним складом характеру, а я по природі оптиміст. Поганий настрій в мене довго не тримається, песимістичне налаштування швидко проходить. Мені подобається коли я почуваю себе з людьми налаштованим на позитив. Якщо людина поруч і ти відчуваєш, що є позитивні нотки в спілкуванні, коли хороший погляд, відчуття добра, піднесеності - і ти себе почуваєш комфортно. Коли щось трапляється навпаки, то відчуваєш дисгармонію і намагаєшся змінити на краще. В такі моменти з’являється посмішка, хочеться людину підтримати і все налагоджується. Якість життя залежить від настрою людини, якщо ти позитивно налаштований, то твій організм працює краще, він більш дієздатний, націлений на майбутнє. Природа закладає в клітини людини оцей позитивний настрій і коли ти позитивно налаштований - все вдається і все складається добре. Мені пощастило, що батьки народили мене таким і я не підлаштовуюся під позитивний настрій, він просто в мене є.

Традиційне для наших співрозмовників бліц-опитування:

Президент: Мені все-таки ближчі президенти України. Президенти за кордоном були унікальними особистостями… Мені б хотілося, щоб і наша країна стала успішною.

Країна: Україна

Місто: Луцьк я люблю Луцьк

Море чи гори: Море… і гори

Стиль одягу: Мені подобається костюм

Вид відпочинку: Люблю рибалку, за будь-якої можливості їду на риболовлю

Кухня: Люблю сам готувати різноманітну кухню, тобто не звикаю до однієї їжі, прагну експериментувати

Безалкогольний напій: Пю джерельну воду з Баїва

Алкогольний напій: Пиво. Від нього я отримую задоволення.

До слова, у день виходу інтерв’ю, 6 лютого, Олександр Георгійович Бондарський відзначає свій 60-річний ювілей. Щиро вітаємо зі святом та бажаємо незгасимої бадьорості, оптимізму, сили та міцного здоров’я, нехай у житті супроводжують тільки найрідніші люди та добрі друзі, кожен день буде сповнений лише щасливими моментами, а негаразди й непорозуміння минають, нехай здійсняться усі мрії та задуми. Вітаємо!

 

Ілона Карпюк, інформаційний відділ Луцького НТУ

Фото – Олександра Містюк