Українські душі і жовто-блакитні серця: у Луцькому НТУ відзначили День українського добровольця

Українські душі і жовто-блакитні серця: у Луцькому НТУ відзначили День українського добровольця

У стінах Луцького національного технічного університету відбулося відзначення Дня українського добровольця. З цієї нагоди у ЗВО влаштували патріотично-просвітницький захід «Герої, які відродили дух українського воїнства». Участь у заході взяли студенти та викладачі Луцького НТУ, військові капелани, бійці добровольчих батальйонів, представники Козацького Стрілецького братства та родина загиблого Героя у бою під Хрящуватим у серпні 2014 Сергія Климчука. Захід розпочали козаки, піднявши прапори та зброю на славу і честь, аби віддати шану усім воїнам добровольцям, а згодом у хвилині мовчання згадали полеглих земляків.

Потому слово надали проректору із науково-педагогічної роботи Луцького НТУ Валентину Талаху, який подякував добровольцям за мужність та закликав молоде покоління пам’ятати і шанувати подвиги захисників України.

«За даними різних опитувань, є 5 свят, які найбільше подобаються українцям, які ми дуже любимо. Це Новий рік, Різдво, Великдень… Згідно з даними одного з опитувань, українці на друге місце у рейтингу поставили День народження близької людини. Можна сказати, що українці поставили у пріоритет любов. Що таке любов? Бажання зробити добро ближньому, допомогти, захистити, сприяти щастю близької людини і як правило це  робиться з жертвою своїх інтересів, часу, матеріального статку, іноді навіть найбільшою ціною - власним життям. Я дуже вдячний героям, які сьогодні до нас прийшли. Я маю велику надію, що це свято стане у нас обов’язково-традиційним, навіть коли закінчиться війна. Ми повинні з вами весь час пам’ятати про той великий подвиг, який зробили люди, котрих нині немає. Серед них є і наші випускники. Дуже важливо пам’ятати та бути вдячними людям, які є українськими добровольцями. Дуже вам дякую, бажаю здоров'я, довгих років життя, справжньої поваги і шани від суспільства», - наголосив проректор.

Отаман Козацького Стрілецького братства Володимир Перчук зауважив, що споконвіків на захист української землі ставали добровольці і саме цим людям ми маємо бути вдячні за те, що нині живемо у вільній державі: «Історія України завжди світилася добровольцями. Були люди, які сиділи біля сім’ї і нікуди не ворушилися, а були люди, які ставали за першим покликом на захист своєї землі, сім’ї, рідних та близьких. Так було завжди, починаючи з давніх часів. Люди, які населяли територію України, наші предки, тисячі років тому так само боронили рідну землю. Більше ми знаємо про княжу добу і там також елітною частиною українського княжого війська ставали добровольці. Це була велика честь бути воїном і покласти голову за рідну землю. Ще більше інформації ми маємо про козацьку добу. Це була така світла сторінка в історії України, коли ми мали свою державу і знаємо, що на Запоріжжя йшли виключно добровольці. Ніхто туди людей не запрошував, вони збиралися за покликом серця і честю для козака було загинути в бою зі зброєю в руках. Ми трохи відійшли від того, бо зараз намагається кожен своє життя шанувати, але тільки дякуючи людям, які не бояться стати на захист своєї держави зі зброю в руках, ми сьогодні можемо тут зібратися».

Своєю чергою, завідувач кафедри гуманiтарних наук, соціального забезпечення та права Луцького НТУ Оксана Жук розповіла про добровольців, які у 1914 році вступили до лав Українських Січових Стрільців і їх вважали найкращим відділом із усієї Австро-Угорської армії. Козак Олександр Сокур розповів про найяскравіший приклад самопожертви і героїзму, коли чотири сотні вояків-студентів полягли під Крутами. Битва стала символом патріотизму та жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Століття тому тисячі добровольців поповнили ряди армії УНР і вже 1 липня 1918 року у стрій стало 140 старшин і 6000 вояків-волинян, з числа яких було сформовано Першу стрілецько-козацьку дивізію сірожупанників. Протягом 1919-1922 років добровольці-гайдамаки Холодноярської республіки на Черкащині воювали за свободу проти більшовиків та білогвардійців. Потім було полум’я Другої світової – і знову добровольці в складі УПА стали на захист свого краю. Козак Олексій Кузик навів приклади сучасної історії – Революцію на граніті, Помаранчеву революцію, Революцію гідності та початок воєнних дій на Сході України. Саме 14 березня п’ять років тому перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на Схід для формування першого добровольчого батальйону.

Згодом військовий капелан Михайло Бучак зауважив, що доброволець – це людина, яка йде у бій за покликом жовто-блакитного серця й української душі: «Сьогодні я хочу сказати про добровольців те, що коли вони йшли у 2014 році на Схід, вони не боялися смерті і не питали чи важкий їх хрест. Це були непрості часи і ті хлопці дійсно пішли не за покликом розуму. Розум казав їм залишитися, щоб бути живими, але вони пішли за покликом серця. Добровольці – це люди, які йдуть за покликом серця і душі, це ті, в кого були українські душі і жовто-блактичні серця. Завдяки саме їхньому поклику ворог сьогодні не в Києві і не в Луцьку. Розрахунок був на розвалену армію, не консолідоване суспільство, але виявилося, що в українських жилах тече кров козаків, січових стрільців, воїнів УПА…».

«Вони полегли, щоб жила Україна, щоб жили ми, будьте гідними їхнього подвигу, пам’ятайте, що найкращим пам’ятником для них буде та Україна, яку ви розбудуєте і та Україна, в якій ви їх не забудете. А їхньому подвигу повинні вчитися тисячі, мільйони українців», - після цих слів Михайла Бучака усі присутні спільно із капеланами зачитали молитву за тих добровольців, які на Сході захищають Україну, за тих, хто повернувся і намагається жити у суспільстві, за тих, хто уже в небі.

Про дух патріотизму, пекло війни, мужність добровольців, про друзів й побратимів розповіли капітан роти «Світязь» Сергій Зиза, «айдарівці» Андрій Омельчук та Леонід Курдельчук.

Вони наголосили на тому, що перед справжніми воїнами не стоїть питання йти на захист державних кордонів чи лишитися вдома, смерть для них не страшна, бо вони знають за що та за кого можуть покласти свої голови. Насамперед, зазначають бійці, рішення йти на фронт прийняте для того, щоб забезпечити мирне життя рідних та близьких, дітей та дружин, молодого покоління, перед яким стоїть завдання будувати країну, але з мирним небом над головою та вільною землею. Насамкінець вони закликали молодь до найголовнішого –  не бути байдужими!

Крім того, на заході вшанували пам’ять старшого сержанта ЗСУ, бійця батальйону «Айдар», члена Козацького Стрілецького братства Сергія Климчука, який загинув на Сході Україн у 2014 році.

Сестра героя Тетяна Дмитрівна розповіла про життя та родину, здобутки та невдачі, плани та мрії Сергія Климчука і водночас зазначила, що пишається, тим, що вона є сестрою українського героя.

«Я схильна до того, що нація повинна мати своїх героїв, але вони не мають бути ідолами, бо це живі люди із живими душами, які в собі мали боротьбу: «як вчинити, що робити в тому чи іншому випадку». Мій брат був такою людиною, котра завжди йшла тим шляхом, де складно та неоднозначно, саме так, як було у нашій країні в 2014 році. Ті, хто першими пішли на захист України, ті, кого ми шануємо нині, тоді йшли у невідоме. Для них було очевидне тільки те, що виникла загроза окупації держави, загроза втрати незалежності та суверенітету і ці цінності стали для них найвищими у той момент, коли вони приймали рішення… Наше завдання сьогодні зберегти пам’ять про них і стояти на захисті України», - зазначила Тетяна Дмитрівна.

Своєю чергою, дружина Сергія Клімчука – Світлана зазначила, що добровольці – люди вищого ґатунку, бо вони саме ті, кого на війну ніхто не кликав, але вони прийняли виважене рішення захищати Україну та свої родини: «Ми сьогодні тут, щоб вшанувати особливих людей у нашому суспільстві – добровольців. З моєї точки зору, це люди найвищого ґатунку. Коли почалася війна, до цих пір невизнана нашою владою, бо вони не воюють, тисячі відчайдухів або особливих людей пішли добровільно захищати Батьківщину. Я не буду ідеалізувати свого чоловіка, бо він був звичайною пересічною людиною, але мені здається, що в той момент у червні-липні-серпні 2014 року, тисячі особливих чоловіків проявили добру волю на захист Батьківщини, рідної землі та родини. Не за повісткою з військкомату чи почуття обов’язку мій чоловік пішов на війну. У нього було три вищі освіти, на той момент 45 років, хороша робота, квартира, родина… йому нічого не бракувало, його ніхто не кликав на війну. Я знаю велику кількісь побратимів, яким було ледь за 20 і вони прийняли серйозне рішення, бо не стали чекати призову, міцної армії, хорошої зброї. Хлопці й чоловіки добровільно пішли захищати Батьківщину… Хочеться висловити величезні слова подяки тим добровольцям, які піднялися на захист країни, тим, хто потім став хорошими військовими, офіцерами, хто вдало чинив опір ворогу».

Водночас Світлана Климчук, дивлячись на присутніх у залі студентів попрохала вибачення у молоді за те, що старшому поколінню не вдалося зберегти мир та незалежність в Україні: «Дивлячись на вас, молодих і гарних, мені хочеться попросити пробачення за те, що ми вашому поколінню влаштували війну. Щось ми трохи не так жили, якщо ми вам, дітям, які народилися уже в незалежній країні не змогли врятувати цю незалежність, а довели до війни. Мені шкода, що багатьом із ваших однолітків доводиться знати, що таке війна, або повертатися з неї зі зруйнованими душами, життями і здоров’ям. А ще я знаю, що ви, народжені в Україні, нізащо і ніколи не станете під знамена іншої країни, не покличете ворога і не будете стелитися під ним».

Ілона Карпюк, інформаційний відділ Луцького НТУ

Більше фото за посиланням: https://www.facebook.com/pg/LutskNationalTechnicalUniversity/photos/?tab=album&album_id=1199472830206765