Як у 69 знову стати студентом і носити звання ІТ-шника, - історія Петра Пеха

Як у 69 знову стати студентом і носити звання ІТ-шника, - історія Петра Пеха

Сьогодні він жартує: «Ми відкрили кафедру комп’ютерної інженерії і майже нічого не розуміли у тому, що зробили». Втім, за роки плідної роботи, кафедра досягла рівня однієї із найуспішніших у Луцькому НТУ, а її колектив став гордістю далеко за межами вузівських стін.

Людина, яка могла би бути головою колгоспу, а натомість зробила вагомий вклад у розвиток ІТ-освіти на Волині: він захоплюється математикою, обожнює спілкування із студентами, охоче розповідає про досягнення внуків і з теплотою згадує улюблену собачку Альму. Про головну місію життя, підхід до молоді, як бути у тренді і стати студентом у 69 – напередодні свого сімдесятирічного ювілею розповів завідувач кафедри комп’ютерної інженерії та кібербезпеки Петро Антонович Пех.

- Розкажіть про ваше становлення у науці, де здобували освіту і чому обрали саме фах інженера-електромеханіка?

Оскільки я простий хлопець з села, батьки дуже хотіли, щоб я вивчився на агронома, або став головою колгоспу. Тож, вибір зупинився на Львівському лісотехнічному інституті (спеціальність «Лісове господарство»). Ідеаліст по натурі, я дуже хотів займатися наукою, але коли зрозумів, що на моїй спеціальності цієї справи мало – прийняв рішення змінити профіль. Так і потрапив на факультет автоматизації виробничих процесів, спеціальність «Інженер-електромеханік».

Потому, за розподілом мав би працювати в Міністерстві лісової промисловості Білорусі. Але, через ряд певних обставин, обміняв своє місце на посаду головного інженера на далекому Сахаліні.
Далі був рік армії у радіотехнічних військах, тоді аспірантура, згодом – робота на кафедрі технології пиломатеріалів у тому ж Львівському лісотехнічному інституті.

- Чому вирішили не продовжувати діяльність у Львові, який, здавалося б, має більше перспектив для розвитку у науковій сфері?

Оскільки я родом із Волині, сама доля мені веліла сюди переїхати. Насправді, повернувся на свою малу Батьківщину я завдяки Віктору Володимировичу Божидарніку. У Львові були спільні знайомі, які звели нас саме в той момент, коли він підшукував працівників у свій університет. А у мене тоді дуже гостро стояло питання житла. Я саме одружився і з гуртожитка нас виселили. Тож Віктор Володимирович, можна сказати, заманив мене обіцяною квартирою, яку я й отримав буквально через пів року. Так, восени 1977 року я приїхав у Луцьк.

- Ви очолюєте кафедру комп’ютерної інженерії ще з 2009 року і до сьогодні. Що за цей час вдалося впровадити та змінити на кафедрі?

Думаю, можна сказати, що я був одним з ідейників її заснування. Спочатку відкрили кафедру прикладної математики, але ми не хотіли й чути в назві слово «математика». А уже з 2003, коли я почав керувати нею, переформатував у кафедру комп’ютерної інженерії. Тож, почалася вона з відкриття однойменної спеціальності, в якій ми на початках зовсім нічого не розуміли.

(Дістає та демонструє папку, в якій зберігається історія кафедри з 2005 року,- ред.)

Аби довго не розповідати, наведу простий приклад. Що таке кафедра тоді? Один комп’ютер, 7 чи 8 чоловік, а з них лише двоє кандидати наук. Що таке кафедра зараз? 6 комп’ютерів і 19 крутих фахівців.

Важливим досягненням також є відкриття спеціальності «кібербезпека». Особливо гостро це питання стояло у 2013 році, адже захист інформаційного простору у критичний неспокійний час – одне з пріоритетних завдань держави.

Але відверто скажу: найбільшим здобутком на даний момент вважаю свій колектив, адже мені вдається втримувати цих потужних спеціалістів з ІТ уже протягом стількох років. А це дуже складно, враховуючи заманливі пропозиції та варіанти заробітку за межами університету.

А взагалі, я глибоко переконаний, що на все свій час. Таку посаду має займати людина віком 40-50 років, не більше. Це доволі важка праця і вона вимагає молодої енергійної крові. Тому уже давненько розмовляю з керівництвом про те, що готовий поступитися місцем і виконувати менш складну та відповідальну роботу.

- Як вдається конкурувати із молоддю, адже встигати за сучасними надбаннями у сфері ІТ доволі непросто?

Завдяки постійному навчанню. Людина, яка обирає наш фах, який  сам по собі дуже динамічний, повинна постійно вчитися. І у цій справі вік немає значення. Бо ж якщо перестаєш вчитися – деградуєш.
Наприклад, минулого року я знову став студентом і в результаті отримав сертифікати з програмування мовою С від фірми «Cisco», а також підтвердив рівень знання іноземної мови на В2. 

Біля студентів потрібно бути й самому студентом. Показувати їм своїм прикладом, що вчитися не просто необхідно, а й цікаво і корисно. Це своєрідна гра, коли ти можеш дати їм завдання, які сам уже виконав. Студентам важливо бачити не твій кіч, а твою справжню професійність.

- Що найбільше любите у своїй роботі?

Перш за все, спілкуватися із молодими людьми. Можливість почерпнути енергії, почути свіжі погляди. Робота з молоддю підштовхує до життя, робить його інакшим.

А другий момент - те, що все життя я викладав дуже чесну дисципліну, яку не потрактуєш, не підлаштуєш, не деформуєш… Якщо я ще 50 років тому казав, що 2 на 2 в десятковій системі числення дорівнює 4, а в двійковій – ні, то так воно і є досі. Я вчу чесних, правдивих і потрібних речей.

А ще, дуже люблю працювати з іноземцями. Відчуваю на собі місію показати їм нашу країну з найкращого боку, ну принаймні те, що в моїх силах.

- Чи переймають ваші діти, онуки бажання займатися наукою?

Я маю дві доньки. Молодша – Ірина, живе в Луцьку, а старша – Наталя, у Волгограді (Росія). У них по двоє дітей. Найстарший внук – Олег, цього року закінчив Волгоградський аграрний університет (спеціальність «Агрономія»). Я, як ви уже знаєте, теж агрономом починав, тільки лісовим. Але паралельно він вивчав самостійно ІТ-шну справу, має багато сертифікатів і йде у фірму працювати ІТ-спеціалістом.
Внучка Таня минулого року закінчила школу з золотою медаллю і вибрала напрямок «Іспанська та англійська філологія». Ми з нею цілий рік займалися англійською і математикою он-лайн.
Ярослав (живе у Луцьку, - ред.) має схильність до знання мов, йому легко дається англійська, а от польську не взлюбив… не подобається йому «пшикати». (сміється, - ред.)
А от наймолодша, стала мені подарунком на 60-ий день народження. Вона дуже творча, знімає відеоблоги у «Instagram» і уже в 10 має яскраво вираженні організаційні здібності.

Ми з дружиною постійно займалися дітьми, так і з внуками – завжди ними цікавимося. Якось мені легко вдавалося поєднувати роботу і сім’ю. Одне одному ніколи не заважало.

- За роки роботи в університеті мабуть уже знайшли своє улюблене місце, де знаходиться цей затишний куточок?

Взагалі, мої улюблені аудиторії – 303, 303А (поряд із відділом кадрів). Там тепло і найкраще устаткування, як на мене. Тож найчастіше мене можна знайти саме на третьому поверсі.

Люблю бувати на кафедрі. Тут колектив, колеги…  мені дуже подобається, коли ми всі разом збираємося і проводимо час.

- Що вважаєте своєю основною місією у професійній діяльності? Вона уже реалізована чи ще знаходиться у планах?

Чесно кажучи, віднедавна почав замислюватися над цим питання. Бо ж коли тобі 70 – різні думки приходять у голову. Так от, поки думав, дійшов такого висновку: свою місію я вбачаю у тому, аби на Волині існувала та потужно розвивалася ІТ-шна галузь. Щоб студентам було де вчитися, тоді є шанс, що більшість з них лишиться десь поблизу і розвиватиме свою діяльність.

А все ж, моєю основною метою є те, аби кожен мій студент знайшов хорошу високооплачувану роботу, був справжнім спеціалістом і своїй сфері і згадував нас як місце, де його роки не пройшли дарма.

- Яким бачите майбутнє Луцького НТУ?

Якщо ми говоримо про найближче майбутнє, то бачення у мене дуже конкретні: хочу, аби університет оновив комп’ютерну техніку. Щоб потужні нові комп’ютери були не лише у нас, а на кожній кафедрі, адже ми живемо у час технологічного прогресу, коли навчальний процес напряму залежить від новітніх технологій. Навіть іноземну мову вивчають за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, ютуб-каналів та навушників.

Ще хочу, аби усі предмети викладалися виключно за допомогою комп’ютера. Якщо техніки немає на кафедрі – вона уже відстає. Якщо викладацький склад не подолав мовний бар'єр – він відстає.  Фах – перше місце, технології – друге, мова – третє, - ось це головна формула кваліфікованого спеціаліста.

А ще, викладач має заробляти від 1000 доларів – саме матеріальна складова залучить сюди  більше фахівців та зможе підвищити рівень якості освіти на дуже багато щабелів.

Олена Третяк та Ілона Карпюк, інформаційний відділ Луцького НТУ