ЗРОСЛАСЬ НЕБЕЗПЕКА З ВІДВАЖНИМ ЖИТТЯМ… У ЛУЦЬКОМУ НТУ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА

Зрослась небезпека з відважним життям…

У ЛУЦЬКОМУ НТУ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ
Олега Ольжича

Цілу ніч верзлися сни недобрії,
Рідний замок в мареві заграв.
Цілу ніч, такий страшний, на обрії
Срібний місяць пущами блукав.

А сьогодні вітер квилить мевою,
Горда скеля стогне, мов струна.
Припада голубкою рожевою
Королівна зимна до вікна.

Не вступлюсь! Туди, на бій розпучливий,
Безголовим впасти під коня!
Сім голів я маю надокучливий,
Та єдине серце маю я.

Олег Ольжич

Олег Ольжич… Це ім’я прийшло в нашу літературу із незалежністю України. Ми знали поета Олександра Олеся, але невідомою залишалась його родина.

Щоб ушанувати видатну особистість, з ініціативи працівників бібліотеки Луцького НТУ, 22 вересня зібралися викладачі й студенти факультету бізнесу, технологічного факультету та факультету комп’ютерних наук та інформаційних технологій на урочистому заході, присвяченому 110-річниці з Дня народження відомого діяча.

 

Розпочався захід із вступного слова провідного бібліотекаря Світлани Сакович, яка наголосила на тому, що Олег Ольжич був сильною особистістю, духовно загартованою, адже духовно слабкі люди не здатні витримати знущання у передчутті самопожертви. Для нього було характерним упокорювати страх і відкриватися у вирішальний момент історичного вибору.

У доповіді «Олег Ольжич – жертовний шлях в ім’я України» доцент кафедри української та іноземної лінгвістики Наталія Шкляєва, окресливши життєві віхи поета, зазначила, що «Олег Ольжич – син відомого поета-лірика Олександра Кандиби та його дружини Віри Антонівни. Олександр Кандиба був ветеринарним лікарем на київській різниці, а Віра Антонівна – безкомпромісна вчителька французької мови. У гімназії вона вчила і свого сина, але учні не відчували ніяких сентиментів щодо Олега Кандиби з боку вчителя. Перша імперіалістична війна принесла багато смертей. Олександр Олесь, хоч і був лікарем, але до кровопролиття ставився з огидою. Він емігрував до Німеччини, жив деякий час у Берліні. Коли Олегові виповнилося 15 років, мати з сином вирушили до батька. Не лише вони подались у еміграцію. Українська інтелігенція залишала Україну, бо стало зрозуміло, що вибору немає. Від’їжджали до Чехословаччини. Прага стала притулком для них. До цього міста з Відня  переїхав Вільний український університет. Молоді українці мали змогу здобувати освіту. Олег Ольжич закінчив філософський факультет Карлового університету у Празі, захистив дисертацію, читав лекції у Гарвардському університеті. Життя відкривало обійми, якби не Друга світова війна. Саме в цей час створюється ОУН, активними членами якої були й наші письменники, такі як Олег Ольжич, Олена Теліга, Улас Самчук. Вони декілька разів таємно переходили кордон. Опинились у місті Рівно. Поки там не було німців, вони зайняли місцеву друкарню і розповсюджували листівки, де засуджували як комуністів, так і фашистів. Однак Рівне було окуповане, і політики вирушають у Київ, де їх радо прийняв на своїй квартирі кінорежисер і драматург Іван Кавалерідзе. У Києві вони зв’язалися з українським підпіллям, намагалися налагодити зруйнований війною побут: водопостачання, торгівлю. За ними пильно стежили як німці, так і комуністи. У друзі до Олега Ольжича «втерся» працівник КГБ, він повідомив німців про «явочну» квартиру у Львові біля Личаківського кладовища. Там його заарештували. Львівське гестапо, допити, тортури, перевезення до Берліна. Потім відправили до одного з найстрашніших концтаборів для політичних в’язнів – Заксенгаузена. Олег Ольжич загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року, його закатувала гестапівська трійка (Вольф, Вірзінг, Шульц)».

 

На захід було запрошено доцента кафедри гуманітарних наук і права Оксану Майбороду, яка у своїй доповіді розповіла усім присутнім про політичні погляди й переконання Олега Ольжича.

 

Вона зауважила, що «в січні 1923 року за сприяння товариства Червоного Хреста родина Ольжича виїжджає у еміграцію. Вигнанський побут не був ані легкий, ані заможний, але й напівситі одне одному позичали краватки, одягали дітей і внуків у волинські і полтавські сорочки… навіть на чужині, ці люди називали себе громадянами України».

Доповідач акцентувала увагу присутніх на тому, що у 1929 році поет вступив до лав щойно започаткованої організації українських націоналістів. Він був переконаний: «Народ, який вірить, що якась імперія збудує йому державу – ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а політичні групи будуть задніми колесами до чужих агентур».

Викладач зосередила увагу на тому, що сьогодні, коли знову на українській землі проливається кров, нам як ніколи, треба бути інтелектуальною нацією, здатною аналізувати історичний досвід… і, як наголошував Олег Ольжич: «Будувати власну державу, де пануватиме демократія».

Студенти технологічного факультету Каріна Мар’юк, Тетяна Овчарук, Владислав Шинкарук, Ганна Костючок, Валерій Панько продекламували поезії «Акваріум», «Захочеш – і будеш!», «Люкреція», «Приходили», «Чорно-синяву рінь гризучи».

 

На завершення заходу учасники мали змогу ознайомитись із книжковою виставкою, яку підготували з нагоди 110-річниці з Дня народження Олега Ольжича працівники бібліотеки Луцького НТУ, яка має назву «Олег Ольжич. Легенда і символ України», де подано відомості з його життя і творчості.

 

Провідний бібліограф Євгенія Будчик провела бібліографічний огляд літератури на тему «Нащадок князівського чину», ознайомивши усіх присутніх із творами Олега Ольжича і матеріалами про нього.

Приклад жертовного життя видатного українського поета Олега Ольжича гідний для наслідування, тому він назавжди залишиться в людській пам’яті як борець за незалежність поневоленого народу, який своєю мученицькою гибеллю проклав дорогу для майбутніх поколінь українців.

Наталія Шкляєва,
доцент кафедри української та
іноземної лінгвістики,

Оксана Майборода,
доцент кафедри
гуманітарних дисциплін та права,

Світлана Бакуменко,
директор бібліотеки