Студенту!

Студенту!

Студенте мій, які у тебе мрії? Куди летять вони, куди несуть тебе? І з ким пов’язані твої надії? Чого бажає серце молоде?

У юності немає комромісів і посередностей вона не обира,

Багатства, влади, світу у долоні, це треба тут, сьогодні, вже, пора!

Так має бути, так і є насправді, коли бажаєш усього на світі: емоцій, вражень і подій яскравих, і поки, щоб не заважали дітиJ

Щоб друзі - завжди були поруч, а серце - щиро покохало. Батьки - все розуміли, сприймали і чекали. Викладачі - розумні, сучасні і драйвові! Навчатися – легенько, і щоб усі здорові!

Співати щоб до ранку, в Версалі чи в кімнаті і щоб ніхто «не здав» куратору чи деканату...як...в поліцейський «бобик» нас нагло поскладали: співали дуже голосно...щось не розрахували...синці, мов ясні зорі, на личках засіяли: сусідній правий столик «не тої» ж заспівали!

Ми  ж - «правильну» співали! В Версалі? У кімнаті? Не знає ще куратор? Не чули в деканаті?

Йшли пішки через місто - це точно пам’ятаєм...гуртожиток попереду! -тепер не заблукаєм!

О шостій не пускають нікого у кімнату...

Що?! Знає все куратор?!

 І знають в деканаті????!

Найкращий мій студенте, ти хочеш запитати: хто «здався» з твоїх друзів? -Не варто так казати!

ТИ НАВІТЬ ПРО ТАКЕ ПОДУМАТИ НЕ СМІЙ!

Нічого не змінилось останні триста літ, відколи рід «студентство» з’явився на землі.

В листопаді гуляємо УСІ МИ НАШЕ свято: співають у Версалі, в кімнаті, ...в деканаті, співає ваш куратор і навіть...в ректораті!

Святкують ті, для кого молодість у серці відчувається!

Святкують ті, хто завше Студентом називаються!

Нічого і не зміниться, найближчі триста літ, допоки рід «студентство» ступає по землі!

К.т.н., доцент кафедри електропостачання Ірина Бандура